Хроніки АТО: 5 боїв ЗСУ у 2014 році.

Війна на сході України або Війна на Донбасі була розпочато вторгненням у 2014 році проросійських військових формувань на територію українського Донбасу. Російська збройна агресія проти України переросла у так звану «гібридну війну» . Збройні сили України (ЗСУ) дали адекватну жорстку відповідь бойовикам та найманцям ще у травні 2014 року, що дало змогу розвинути масштабну Антитерористичну операцію на сході України, яка триває і по сьогоднішній день. До вашої уваги пропонується 5 найважливіших боїв української армії у 2014 році у рубриці хроніки АТО.

Слов’янськ

Озброєні бойовики захопили Слов’янськ 12 квітня 2014 р. Спочатку було захоплено будівлю управління Міністерства внутрішніх справ, пізніше інші адміністративні будівлі, а контроль над містом перейшов до “народного мера” В’ячеслава Пономарьова.

12 квітня під Слов’янськом група офіцерів СБУ, яка проводила рекогносцировку місцевості перед початком активних дій під прикриттям “Альфи”, потрапила в засідку озброєних бойовиків. У результаті короткого вогневого зіткнення загинув офіцер “Альфи” та один з бойовиків. Вважається, що саме ця подія стала першим офіційним випадком збройного зіткнення між силами АТО і незаконними збройними формуваннями, з якої і почалася війна.

Служба безпеки України перехопила 13 квітня телефонні розмови терористів у Слов’янську з їхнім російським керівництвом і встановила особу керівника російської диверсійної терористичної групи в Слов’янську, яким виявився громадянин РФ, офіцер спецназу ГРУ Генштабу збройних сил Російської Федерації Ігор Стрєлков.

15 квітня підрозділ 3 полку спецпризначення ЗСУ, а також підрозділи “Альфи” та “Омеги” після нетривалого штурму висадилися з гелікоптерів і зайняли Краматорський аеродром. У той же час кілька ротних тактичних груп ЗСУ, а також підрозділи Нацгвардії вийшли на ближні підступи до Слов’янська й організували його блокування (встановлення блокпостів).

20 квітня В’ячеслав Пономарьов заявив про відмову вести переговори з українською владою і про відсутність у місті російських військових.

24 квітня розпочався перший штурм Слов’янська. Підрозділи НГУ, а також підрозділ спецпризначення МВС “Омега” провели розвідку боєм: українські воїни розгромили 2 блокпости “народного ополчення” Слов’янська, і були змушені за наказом керівництва АТО відійти на вихідні позиції, припинивши своє просування вглиб міста.

З 2 по 5 травня навколо Слов’янська і в районі Краматорська, прилеглих територій розгорілися перші великі запеклі бої. А українські угруповання АТО вперше зазнали суттєвих втрат.

Вже 5 липня бойовики Стрєлкова-Гіркіна були змушені під натиском українських військ залишити укріпрайону Слов’янську. Хоча більшості бойовиків вдалося вибратися із заблокованого міста, під час прориву вони зазнали суттєвих втрат. Над міськрадою підняли прапор України, у місті почала діяти місія з надання гуманітарної допомоги мирним жителям. Ті почали нести силовикам залишену бойовиками зброю.

Краматорськ

Битва за Краматорськ — бойові дії в місті Краматорськ Донецької області, які тривали з 12 квітня по 5 липня 2014 року, частина збройного конфлікту на сході України. Початком боїв вважається 12 квітня, коли озброєні загони самопроголошеної ДНР захопили контроль над містом. Битва вирізнялася значною кількістю невеликих, але запеклих боїв між протиборчими сторонами. На початковому етапі бойовики активно використовували мирне населення для блокування українських армійців.

Чергова хвиля антитерористичної операції в напрямі Краматорська почалась 25 травня, українська армія провела обстріл вогневих позицій бойовиків з повітря. 10 червня під час нічних боїв у Краматорську проросійські сепаратисти понесли втрати. Уночі сепаратисти протягом 3 годин обстрілювали позиції українських силовиків на території аеропорту, вояки завдали ударів у відповідь, знищивши 1 блокпост, 2 мінометні установки та 1 ІМР (інженерну машину розгородження). Штаб АТО повідомив про близько 40 вбитих бойовиків.

5 липня, у результаті поразки в боях за Слов’янськ, сили ДНР покинули Краматорськ, після чого він був зайнятий українськими військами.

Красний Лиман

12 квітня 2014 року, на 5-й день після проголошення «Донецької народної республіки» сепаратисти захопили міськвідділ міліції Красного Лимана.

30 квітня, майже 40 озброєних терористів увірвалось на сесію міськради, взявши депутатів та громаду в заручники, змусили керівництво міста включити до голосування питання про визнання незалежності «Донецької Народної Республіки». Окупантами було встановлено блокпости при в’їзді у місто.

3 червня сили Антитерористичної операції пішли в наступ, висунувши вимогу про складення зброї. При цьому мирне населення було попереджене про початок бойових дій шляхом розкидання спеціальних листівок гарматами. До середини дня було зачищено його південну та центральну частину. Увечері в. о. Президента України Олександр Турчинов заявив, що українська влада відновила контроль над Красним Лиманом.

Зачистка міста тривала 4 і 5 червня, виявлення бойовиків проводилося з обшуками будинків і громадян. Терористи та їхні пособники були затримані, допомогу в їх виявленні надали місцеві жителі.

5 червня над міськрадою та міськуправлінням міліції Красного Лиману було знов піднято український прапор. У місті почалася зачистка збройних груп.

За даними проросійської сторони, зі сторони проросійських бойовиків позиції займали до 180—200 чоловік з батальйону «Прапора», мали на озброєнні 2 міномети, БРДМ, 3 великокаліберні кулемети (1 КПВТ і 2 «Утьоса»), 2 станкових гранатомети СПГ-9, 2 автоматичних гранатомети АГС.

Хід бою

Російське командування у особі Ігоря Гіркіна не очікувало головного удару на Ямпільському напрямку, очікуючи його в Семенівці або Миколаївці, що призвело б до швидкого відрізання Слов’янська.

Казаки Всевеликого війська Донського, що обороняли міст, відійшли після початку бою, не чинивши спротиву.

Українські розвідники отримали наказ — проникнути у район скупчення бойовиків та превентивними ударами знешкодити їх. Через кілька кілометрів руху, біля села Крива Лука, десантники потрапили в засідку — по них відкрили вогонь зі стрілецької зброї, гранатометів, мінометів. Розвідники використали димові гранати, зайняли підходящі для оборони бойові позиції, через кілька годин запеклого бою прибула допомога.

Результат бою

Укріплення російських бойовиків були знищені у південній частині Краснолиманського району. В ході облави частину бандформування злочинців було затримано та притягнено до кримінальної відповідальності. Однак більшість російських бойовиків передислокувалася до міста Слов’янськ.

 Визволення Лисичансько-Сєвєродонецької агломерації

19 липня 2014 року силами Національної гвардії та Збройних сил України розпочато спільну операцію зі звільнення стратегічно важливого транспортного вузла Лисичансько-Сєвєродонецької агломерації. Упродовж двох днів силовими структурами України розгорнуті вогневі позиції у передмістях Попасної, Рубіжного і Сєвєродонецька, а вже 21 липня — одночасно з трьох боків розпочато військову атаку по замкненим у кільце проросійським бойовикам в окупованих населених пунктах агломерації. Попри потужний опір, чинений професійно підготовленими проросійськими спецпризначенцями, активне використання бойовиками житлової інфраструктури як щита, а вузьких ділянок транспортних комунікацій міста (головним чином мостів через річку Сіверський Донець і її приток) та багатоквартирних будинків як вогневих точок для здійснення обстрілів, 22 липня українськими військовими успішно знешкоджено противника та з мінімальними руйнуваннями відновлено контроль над Кремінним, Попасним, Рубіжним і Сєвєродонецьком, а наступного дня — над Новодружеським, Привіллям, та зайнято північні райони міста Лисичанська. З початком бойових дій у Лисичанську, подібно подіям під Слов’янськом, активізовуються панічні спроби втечі з оточеного міста бойовиків на бронетехніці, в супроводі шквального вогню з власних РСЗВ  «Град» по міським житловим кварталам та одночасним знищенням мостів і шляхопроводів на своєму шляху. 24 липня зведеними підрозділами Національної Гвардії та Збройних Сил України нанесено остаточний нищівний удар по сконцентрованим залишкам проросійських бойовиків, в результаті чого у вечері того ж дня місто було повністю звільнено від озброєних іноземців та відновлено контроль над усіма незаконно захопленими міськими спорудами, а завдяки створеному навколо міста вогневому мішку, ворожа техніка та близько 35 озброєних осіб, здебільшого кавказької національності, — нейтралізовані.

Бої за Карачун

Бої за Карачун — затяжне протистояння між силами невизнаної Донецької народної республіки та українською армією в ході війни на сході України за контроль над горою Карачун. Гора має стратегічну важливість через її панівну висоту над містом Слов’янськ та розташування на ній телевежі.

Станом на 9 травня 2014 року на горі позиції утримувала рота українських десантників.

17 квітня бойовики захопили телевежу, після чого розпорядилися відключити українські канали, а на їх місці почати трансляцію російських.

3 травня контроль над висотою та телевежею взяла українська армія. У подальшому сепаратисти неодноразово здійснювали спроби штурму гори та регулярно її обстрілювали, в тому числі з застосуванням мінометів.

9 травня відбулася спроба атаки проросійських бойовиків на позиції українських військових на Карачуні. Атака була невдала, ключову роль у відбитті зіграло застосування бойових гелікоптерів.

29 травня терористами був підбитий гелікоптер Мі-8МТ Національної гвардії України, який після розвантаження продуктів харчування та проведення ротації особового складу повертався з району гори Карачун. Загинуло 12 чоловік — шість військовослужбовців Національної гвардії України, включаючи двох членів екіпажа гелікоптера та шість — представників спецпідрозділу МВС України, серед них — генерал-майор Сергій Кульчицький.

У ніч на 1 липня в результаті обстрілу українських позицій на горі Карачун, обвалилася розташована на горі телевежа. Мінами були перебиті троси, які утримували вежу.