Чому мавпи не розмовляють?

Люди – єдиний вид, здатний вести вербальну розмову?

Про те, чому мавпи не вміють говорити, розмірковував ще великий Дарвін, і він вважав, що уся справа крилася в мозку: він у приматів все-таки відрізняється від людського, і одна з відмінностей – нездатність до мови. Але потім на перший план вийшло інше пояснення – що голосовий апарат приматів непристосований для людських звуків (в першу чергу, для голосних), ось через те вони й не говорять.

Нові дослідження показують, що відповідь може включати більше, ніж наявність спеціалізованих голосових зв’язок. Експерименти Уільяма Текумсе Фитча і його колег з Віденського університету й Університету Прінстона ставлять “вокально-голосову гіпотезу” під сумнів. Виявилось, що облаштування мавпячої гортані допускає ” звукові” конфігурації, і таких конфігурацій може бути досить багато – цілих 99.
Чи можна за допомогою подібних конфігурацій голосового апарату відтворити який-небудь мовний звук? У статті в Science Advances автори пишуть, що гортань, мова і губи макак цілком підходять для того, щоб відтворити п’ять різних гласних звуків (у більшості людських мов число голосних не перевершує п’яти). Тобто облаштування організму цілком дозволяє макакам освоїти звуки мови. Підкреслимо, що ті 99 станів горла, мови губ і т. д., якими маніпулювали дослідники – це не якісь штучні викрутаси – це цілком реальні, сумісні з анатомією конфігурації голосового апарату, який схожим чином влаштований і в інших мавп, включаючи людиноподібних.
Чому ж у них тоді нічого не виходить? Ймовірно, тому, що примати, за винятком людини, не можуть управляти своїм голосом – їх мозок просто не налаштований на таке. Так що якщо ми хочемо зрозуміти, як людина в ході еволюції набула мови, то, мабуть, розгадку треба шукати не в анатомії горла, а в молекулярно-генетичних механізмах, що визначають розвиток нервової системи.

На мову вплинули мутації генів

Нейробіолог Женевьева Конопка та її лабораторна група в Каліфорнійському університеті в Лос-Анджелесі досліджували ген FOXP2, який пов’язаний з людською мовою. Але FOXP2 також зустрічається в інших тварин, і людська версія гена виробляє білки, які відрізняються від шимпанзе тільки в двох з 715 місць. Щоб визначити вплив цих двох мутацій, команда Конопки спочатку вирощувала клітини людського мозку в культурах, потім вводила деякі зразки з людським FOXP2, а інші – з FOXP2 шимпанзе. Людський FOXP2 привів до активації безлічі різних генів, на відміну від FOXP2 шимпанзе, доводячи, що ці дві мутації мають функціональні наслідки.
Це відкриття дає перший доказ того, що мутації FOXP2, специфічні для людини, впливають на мову. Цікаво, що мутації, як вважають, сталися приблизно в той самий час, коли з’явилася людська мова. Але активування набору мовних генів недостатньо для створення шимпанзе, що говорить, – це занадто складно. Наприклад, гени “розгортаються” в різний час упродовж усього людського розвитку, щоб координувати формування частин мозку, пов’язаних з мовою. “Наступний крок – подивитися на окремі функції цього набору генів, – говорить Конопка. “Вони можуть дати уявлення про те, чому ми єдиний вид, який має здатність говорити, і може навіть показати нам, як допомогти людям з порушеннями мови”.