Вбивство Броніслава Пєрацького. “Українське питання” виходить на світову арену

Вбивство Броніслава Перацького поклало початок виходу на міжнародну арену «українського питання».

Броні́слав Ві́льгельм Пера́цький — польський військовик, політик, міністр внутрішніх справ Польщі у 1931—1934 рр. Керував політикою пацифікації українців у 1930—1932 рр. Страчений членом ОУН Григорієм Мацейком на виконання рішення трибуналу ОУН. До цього часу існує багато питань щодо цього атентату.

Біографія

Перацький народився у західній (польській) Галичині в м. Горлиці (пол. Ґорлі́це). У роки Першої світової війни Перацький служив у польських національних військових підрозділах, сформованих за ініціативи Ю. Пілсудського. У1918 р. став членом Польської військової організації. Після проголошення ЗУНР брав участь в українсько-польській війні 1918—1919 рр. 1929—1930 рр. віце-міністр, а з 1934 р. — міністр внутрішніх справ. Був керівником політики «пацифікації», спрямованої проти українців Польщі, зокрема у Львові 1930 р. За його ініціативи відбувалися погроми українського населення на Лемківщині, Волині та Поліссі у 1931—1932 рр.

Пацифіка́ція у Галичині 

Репресивна акція, проведена польськоювладою у вересні-листопаді 1930 року за наказом Юзефа Пілсудського, із застосуванням поліції та армії проти українського цивільного населення Східної Галичини. Пацифікація супроводжувалась масовими арештами, побиттям та вбивствами людей, закриттям і руйнуванням українських установ в Галичині. Наслідком акції стала подальша значна радикалізація українського руху опору на західно-українських землях.

Атентат

Страту Перацького як вирок за злочини перед українцями (зокрема, пацифікацію) організувала ОУН. Рішення про акцію було ухвалено наприкінці квітня 1933 р. на зібранні проводу ОУН під головуванням Євгена Коновальця. Степан Бандера, як Крайовий провідник ОУН, дав наказ на виконання рішення трибуналу. Акцією керував Микола Лебедь. Атентат готувався у Варшаві.

Ярослав Карпинець (піротехник ОУН) у Кракові у прмешканні на Дембніцькому ринку виготовив бомбу, якою мали вбити міністра.

Виконавцем вбивства призначено добровольця, члена ОУН Григорія Мацейка. За версією трибуналу оунівців, він мусив підірвати себе і міністра Перацького. 15 червня 1934 р. Перацький прибув на обід до ресторану «Товариський клуб» на вулиці Фоскаль. Григорій Мацейко підійшов до нього і спробував підірвати бомбу. Коли пристрій не спрацював, він кількома пострілами смертельно поранив міністра.

Мацейкові вдалося уникнути арешту. Натомість Степана Бандеру та інших причетних до акції заарештували та засудили до страти та довгих років ув’язнення на Варшавському процесі. Вбивство Перацького, з одного боку, викликало подальші репресії, зокрема було засновано політичний концтабір у Березі-Картузькій. З іншого — польська влада не змогла більше приховувати «українську проблему», вона набула міжнародного звучання, а авторитет ОУН серед українців Польщі істотно зріс.

Резонанс вбивства

За справою вбивства Б. Перацького було порушено кримінальну справу та затримано 12 підозрюваних членів ОУН, серед яких опинилися Степан Бандера (крайовий провідник ОУН) та Богдан Підгайний (псевдо Бик; другий, після Шухевича, бойовий референт Крайової Екзекутиви ОУН), яких було заарештовано за два дні до вбивства при спробі перетнути польсько-чеський кордон. Слідству, яке тягнулося півтора роки, значно посприяло викриття «Архіву Сеника» у 1934 році. Закінчилася справа двомісячним Варшавським процесом 1935—1936, який отримав міжнародний резонанс. Як і в інших своїх судових процесах, ОУН використало всеосяжне висвітлення Варшавського процесу в польській та міжнародній пресі для власної пропаганди та інформування громадськості щодо своєї діяльності.

Невдовзі по завершенню Варшавського процесу усі 12 його підсудних, разом з іншими 15 членами ОУН, стали звинувачуваними у новому процесі, який було відкрито у Львові з приводу вбивства педагога Івана Бабія та студента Якова Бачинського. Як показала експертиза, Броніслав Перацький та останні дві жертви ОУН були застрелені з одного револьвера, який Григорій Мацейко, втікаючи, віддав бойовій референтурі ОУН у Львові. За результатами двох процесів Степана Бандеру було засуджено до двох довічних ув’язнень; Микола Лебідь, Ярослав Карпинець, Микола Климишин, Богдан Підгайний та Роман Мигаль — отримали по довічному ув’язненню. Інші підсудні отримали менш жорсткі вироки.