Збройні формування УНР

Збройні формування Української Народної Республіки відіграли важливу роль у становленні та функціонуванні державних інституцій УНР. Цей період відомий в історії України як «I Визвольні змагання».

Передумови виникнення

Одразу після Лютневої революції 1917 р., в середовищі українських вояків російської армії почали формуватись державницькі ідеї. Чисельність українців на Південно-Західному фронті за приблизними підрахунками становила 1,2 млн. солдат та офіцерів. Серед цих військовослужбовців формувались українські військові гуртки. Такий міліарний імпульс вилився у створенні Революційної Української партії, один з очільників, якої Микола Міхновський, активно взявся за формування збройних сил. 10 квітня 1917 року у Києві відбулося віче українських солдатів-фронтовиків, яке ухвалило вимагати від Тимчасового уряду створення української армії в складі російської.

 

Визначну роль у створенні української армії, а разом з тим — розвалу російської імператорської армії, відіграли Всеукраїнські військові з’їзди 1917 року. У травні 1917 року на першому Всеукраїнському військовому з’їзді було утворено Український Генеральний Військовий Комітет.

Військові формування та озброєння

В серпні 1917 був створений Перший Український Корпус, а у вересні —сформовано Другий Січовий Запорізький Корпус. Восени 1917 утворився «Гайдамацький курінь». Проте значна частина українізованих російських військ (16 дивізій), які не були вчасно зняті з фронту урядом УНР, були роззброєні більшовиками або самодемобілізувалися.

Взимку 1918 на підступах до Києва розгорнулися бої з наступаючими більшовицькими військами. Столицю обороняли Гайдамацький Кіш Слобідської України, Курінь Січових Стрільців, Помічний Студентський Курінь, курінь Вільного Козацтва, полк ім. кошового К. Гордієнка, Окремий Чорноморський Курінь, Залізничний Курінь, Автопанцирний дивізіон та інші невеликі військові загони.

Станом на весну 1918 року армія УНР у своєму складі мала такі збройні формування:

1-ша та 2-га Українські дивізії (Синьожупанники)

Перша козацько-стрілецька (Сірожупанна) дивізія

 

Сердюцька дивізія

1-й Волинський корпус

2-й Подільський корпус

3-й Херсонський корпус

4-й Київський корпус

5-й Чернігівський корпус

6-й Полтавський корпус

7-й Харківський корпус

8-й Катеринославський корпус

В основному озброєні були «спадком» від російської армії. В умовах порушеного війною господарства промислове виробництво зброї і військової техніки майже припинилося. Тому використовувалося все, що мало бодай якусь цінність. Пізніше вдалося придбати й дещо з озброєння австрійської та німецької армій. Завдяки технічним частинам при війську забезпечувались ремонт і підтримання всіх технічних засобів у бойовому стані.

Авіація

Армією УНР було захоплено до 330 російських літальних апаратів. Але використовувались не всі, на січень 1917 року в реєстрах управління авіації числилось 188 літаків різних типів. Восени 1918 року нараховувалось вже майже 400—500 літаків різних типів, в тому числі і важких бомбардувальників (для порівняння, червона армія мала в цей період 349 літаків).

З 1918 року в повітряних баталіях з більшовиками також використовувались придбані літаки французького, австро-угорського, німецького виробництва, крім літаків використовували зв’язкові аеростати.

Бронеавтомобiльнi війська

Вантажні та легкові автомобілі й автопанцерники широко використовувалися українською армією в боротьбі проти більшовиків, денiкiнцiв та полякiв. Одні призначалися для технічної підтримки військ, інші — для бойової. Машини фарбували в стандартні захисні кольори і в абсолютній більшості не позначали якимись розпізнавальними знаками. Лише шість автопанцерників корпусу «січових стрільців» мали власні назви: «Черник», «Петлюра», «Дмитро» (два), «Бориславець» (два).

Артилерія

Артилерія являла собою найкращу бойову формацію української армії. Чисельно артилерійський парк УНР та гетьманату перевищував 1500 гармат різного типу. Основною гарматою була 76-мм дивізійна гармата зразка 1902 року. Добрий вишкіл і досвід особового складу разом з досконалими зразками тогочасної зброї сприяли проведенню вдалих військових операцій. На озброєнні в галичан були гармати колишньої австрійської, у військах УНР — російської армій. Пізніше, коли УГА перейшла за Збруч, усі гармати австрійського зразка замінили на російські. Такою українська артилерія проіснувала до останнього свого бою. Те саме було і зі стрілецькою зброєю. Одною з найкращих артилерійських частин в армії УНР була Окрема гірська батарея Гайдамацького коша Слобідської України.

Бронепотяги

Як один із засобів забезпечення тактичної і стратегічної переваги над ворогом використовували тоді панцерні потяги. Спершу це були звичайні потяги, підсилені конструкціями з дерев’яних брусів, мішків з піском тощо, озброєні польовими гарматами й скорострілами. Згодом з’явилися справжні фортеці з опанцерованими вагонами та паротягами

Військово-морські сили

У грудні 1917 в Києві сформувалися Український Морський Генеральний Штаб. Тому, що за Центральної Ради Крим не був у складі УНР, головна база Чорноморського флоту опинилася поза його межами. Центральна Рада не висунула також претензій до всього Чорноморського флоту, а тільки до тієї частини, що заявила себе українською (лінкор «Воля», крейсер«Пам’ять Меркурія» і есмінець «Завидний»). Тоді на кораблях Чорноморського флоту був цілковитий хаос: відповідно до настроїв залог на кораблях піднімали прапори українські, російські андріївські, червоні, а навіть чорні — анархістські. Крейсера «Пам’ять Меркурія» й міноносець «Завидний» переміститися до Одеси й Миколаєва, тобто на українські територіальні води. Крейсер «Пам’ять Меркурія» брав участь у січневих боях 1918 року між українським і більшовицьким військом в Одесі.

Після наступу війська УНР на Крим з весь Чорноморський флот 29 квітня 1918 року підніс український прапор. Але німці 30 квітня зайняли Севастополь і проголосили Чорноморський флот своєю воєнною здобиччю.

Структура та склад армії та остаточне припинення існування.

Чисельний склад цієї армії сягав до 100 тисяч, але після невдалої п’ятимісячної війни з радянською Росією лишилося тільки 30 тисяч, оскільки значна частина військ перейшла на бік радянського уряду України, поповнившиУкраїнську радянську армiю.

Найбільшу небезпеку становив лівобережний фронт, де з початку грудня 1918 наступали більшовицьки. 5 лютого 1919 частини Армії УНР після триденних боїв залишили Київ. В березні-квітні 1919 Наддніпрянська Армія, ведучи важкі оборонні бої, відступила спочатку на Правобережну Україну, а на початку травня — на Волинь і Поділля.

В травні 1919 року армія була реорганізована: з 11-ти дивізій створено п’ять самостійних груп:

Січових Стрільців (командир — полковник Євген Коновалець) — 4,7 тисяч;

Запорізька (полковник Володимир Сальський) — 3 тисячі;

Волинська (генерал Всеволод Петрів) — 4 тисячі;

дивізія полковника Удовиченка (полковник Олександр Удовиченко) — 1,2 тисячі;

група отамана Юрія Тютюнника — 3,5 тисячі.

Після укладення між поляками та більшовиками Ризького миру (1921) українському війську довелось відходити на захід і, після перетину річки Збруч, його було інтерновано у таборах Польщі. За таких умов українське командування зберегло структуру війська, серед вояків культивувались ідеї збройного визволення України. Армія спромоглася створити умови для повноцінного суспільно-політичного та культурного життя.

Другий зимовий похід частин Армії УНР завершився невдачею і став останньою спробою українських національно-державних сил відкритим військовим шляхом здобути незалежність України в ході національно-визвольних змагань 1917-21.