Історія вогнепальної зброї починається з винайдення пороху – суміш селітри з сіркою і товченим деревним вугіллям). Самородна селітра зустрічається в природі досить часто і з незапам’ятних часів було відомо про її горючі властивості. При нагріванні вона виділяє кисень і якщо змішати її з будь-якию пальною речовиною і підпалити, вона миттєво спалахує і горить дуже інтенсивно. А якщо помістити порох в замкнутий об’єм, то тиск газів які виділяються при згоранні речовини зростає і відбувається вибух.

 Перша китайська вогнепальна зброя

Вперше для стрільби з гармат порох був застосований в Китаї в VII столітті, вона називалась хо-пао. Хо-пао мало кулясту форму й виглядало схожим на сучасну гранату. Щоб використати древньо-китайську зброю досить було підпалити кулю і метнути її або з катапульти або з рук. Для виготовлення хо-пао сірку, селітру, дерев’яні волокна, олію і миш’як згортали в багато шарів грубого паперу і обмазували смолою. Хо-пао летів, фонтануючи вогнем і з гуркотом розривався, обломки, що диміли, виділяли отруйний дим миш’яку. В цій зброї використовувались тільки вибухові властивості пороху. Крім «хо-пао» існували «вогняні яструби», «вогняні колючки», «чорні дракони».

Грецький вогонь

Середньовічне зображення використання грецького вогню

Про китайські кулі дізнались у Візантії, грек Каллінік помістив порох і нафту у металеву спеціальну посудину, з якої з легкістю можна було виливати грецький вогонь на ворога. Установка з грецьким вогнем являла собою мідну трубу, через яку з гуркотом вивергалася рідка суміш. Імовірно, максимальна далекобійність сифонів дорівнювала 25 м, тому спочатку грецький вогонь використовувався тільки у флоті, де був страшною загрозою повільним і незграбним дерев’яним кораблям того часу.

Реклама

Крім того, за свідченням сучасників, грецький вогонь не можна було згасити, оскільки він продовжував горіти навіть на поверхні води. Араби так казали про грецький вогонь: «Грецький вогонь поїдав все: ні каміння, ні залізо не могло йому протистояти…». Крім грецького вогню, греки кидали кулі з отруйним димом, який збивав моряків з глузду. Точний склад грецького вогню невідомий, оскільки в історичних документах назви речовин не завжди точно ідентифіковані. Так, в руських перекладах-описах слово «сірка» могло означати будь-яку горючу речовину, у тому числі і жир. Найвірогіднішими компонентами були негашене вапно, сірка і сира нафта або асфальт. Також в склад грецького вогню міг входити фосфід кальцію, який при контакті з водою виділяє газ фосфін, самозаймистий на повітрі.

 

 Залізний грім арабів

Середньовічне зображення сцени використання “гранат”

Після морської поразки в Греко-арабській війні, після 673 року араби розгадали секрет пороху. Араби вигадували для своїх куль-снарядів різні імена: «Сонячні промені», «Місячне сяйво» та інш. Інколи вони називались сфероконусами, відповідно до своєї форми. Найкращим снарядом арабів IV–XII ст. можна вважати снаряд «Залізний грім арабів», він складався з глиняного горщика, наповненого порохом. «Залізний грім арабів» навів страх на європейців під час Хрестових походів. Але найдивовижніше те, що найбільше європейці боялись не вибухів, а запаху сірки, яку виділяв «Залізний грім арабів». Запах сірки по розповідям священиків XI ст. — присутність диявола.

 Порох в Європі

 

Одна теорія того, як порох прийшов до Європи, полягає в тому, що він пробився вздовж Шовкового шляху через Близький Схід. Інша полягає в тому, що він був доставлений до Європи під час вторгнення монголів у першій половині 13 ст.

Перша згадка про вогнепальну зброю в Росії міститься в літописі “Софійський временник”, де зазначено, що під час оборони Москви від Золотої Орди Тохтамиша в 1382 році москвичі використовували вогнепальну зброю, що називається тюфяк.

Наприкінці 14 століття в Італії були розроблені менші та портативні ручні гармати. Найбільш рання вогнепальна зброя в Європі була знайдена в Отепя, Естонія, і вона датується щонайменше з 1396 року.

У 1356 Імперсько-іспанська армія укомплектована військовими кулеметами, називаними аркебузами.

 

Перші види вогнепальної зброї

 

В 1320 році (за Арабським Трактатом) почали використовувати «Модфу»—першу вогнепальну зброю, її конструкція була дуже проста: Залізну чи деревяну трубку забивали з одного кінця, в порожнє місце засипали порох, а потім закладали жменю каміння (прототип картечі).

Бомбарди

«Скажена Грета»

Після успішного використання «мадф», європейці хотіли перевершити арабів в вогнепальній промисловості. З 1345–1346 років германські князівства починають виробництво бомбард (від латинської «бомба» — «грім», «адере» — «горіти»). Розміри бомбард просто колосальні (наприклад, нідерландська «Скажена Грета» мала в довжину 5 метрів, її вага була 5 тонн! Вага ядра 325 кг, діаметр ядра 64 см) Бомбарди вражали ціль не тільки ядрами, а й звуком. За словами очевидців, від пострілу бомбарди падали коні. В битві при «Кресі» в 1346 р. невелика англійська армія «бомбардистів» розгромила 30-тисячну армію французького короля Філіпа VI. Постріли з бомбард викликали паніку у противника.

Перші рушниці

Гнутовий механізм спуску перших рушниць

Перші рушниці з’явились в 1410-тих. Перші рушниці називались піщала (через пищання під час пострілу). Такою зброєю вперше скористалися в часи «Гуситських війн» 1419–1437 роки. Німецьки лицарі, що йшли проти піщалей з мечем, зазнали значних утрат. Після «Гуситських війн» піщала відіграла значущу роль в європейській піхоті. Від назви «піщала», яка використовувалась до XV ст., пішла назва «піщаль» а в XVII ст. отримала сучасну назву «пістолет».

Бомбарделла

Інші гвинтівки XIV ст, виглядали як маленькі гармати. Їх стволи мали посилені кільця біля ствола, посередині та в задній частині. Така зброя дістала назву Бомбарделла. В 1364 році правителі італійського міста Перуджі наказали змайструвати 50 бомбарделл, які пробивають будь-який обладунок.

Аркебуза

Маленькі бомбарделли і пищалі були легкими і більш-менш зручними, але постріл доносив вбивчу силу кулі всього на 25-30 метрів. Вирішенням проблеми стали «аркебузи» — мушкети зі стволом 80-100 см. Для стрільби з аркебузи потрібні дві людини, один клав аркебузу на плече і наводив на ціль, а інший підпалював. Грізні полки стрільців з аркебуз прозвали аркебузирами.

 

Піхота переходить на мушкет

 

В кінці XV ст. найкращою піхотою була іспанська. Іспанія перша країна яка перейшла від пищалей до сучасних на той час мушкетів. Мушкет мав ствол 110–120 см, калібром 20-23 мм, ложу з коротким прикладом, що дозволив зручно прицілюватись і фітильний замок. Важив іспанський мушкет 6 кг. Мушкети стали першою масовою зброєю, а стрільці з мушкетами стали називатись мушкетерами.

 

Також читайте про артилерію козаків на нашому сайті.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Підписуйтесь на наш канал у Telegram