Історія появи вогнепальної зброї

Історія вогнепальної зброї починається з винайдення пороху – суміш селітри з сіркою і товченим деревним вугіллям). Самородна селітра зустрічається в природі досить часто і з незапам’ятних часів було відомо про її горючі властивості. При нагріванні вона виділяє кисень і якщо змішати її з будь-якию пальною речовиною і підпалити, вона миттєво спалахує і горить дуже інтенсивно. А якщо помістити порох в замкнутий об’єм, то тиск газів які виділяються при згоранні речовини зростає і відбувається вибух.

 Перша китайська вогнепальна зброя

Вперше для стрільби з гармат порох був застосований в Китаї в VII столітті, вона називалась хо-пао. Хо-пао мало кулясту форму й виглядало схожим на сучасну гранату. Щоб використати древньо-китайську зброю досить було підпалити кулю і метнути її або з катапульти або з рук. Для виготовлення хо-пао сірку, селітру, дерев’яні волокна, олію і миш’як згортали в багато шарів грубого паперу і обмазували смолою. Хо-пао летів, фонтануючи вогнем і з гуркотом розривався, обломки, що диміли, виділяли отруйний дим миш’яку. В цій зброї використовувались тільки вибухові властивості пороху. Крім «хо-пао» існували «вогняні яструби», «вогняні колючки», «чорні дракони».

Грецький вогонь

Про китайські кулі дізнались у Візантії, грек Каллінік помістив порох і нафту у металеву спеціальну посудину, з якої з легкістю можна було виливати грецький вогонь на ворога. Установка з грецьким вогнем являла собою мідну трубу, через яку з гуркотом вивергалася рідка суміш. Імовірно, максимальна далекобійність сифонів дорівнювала 25 м, тому спочатку грецький вогонь використовувався тільки у флоті, де був страшною загрозою повільним і незграбним дерев’яним кораблям того часу.

Крім того, за свідченням сучасників, грецький вогонь не можна було згасити, оскільки він продовжував горіти навіть на поверхні води. Араби так казали про грецький вогонь: «Грецький вогонь поїдав все: ні каміння, ні залізо не могло йому протистояти…». Крім грецького вогню, греки кидали кулі з отруйним димом, який збивав моряків з глузду. Точний склад грецького вогню невідомий, оскільки в історичних документах назви речовин не завжди точно ідентифіковані. Так, в руських перекладах-описах слово «сірка» могло означати будь-яку горючу речовину, у тому числі і жир. Найвірогіднішими компонентами були негашене вапно, сірка і сира нафта або асфальт. Також в склад грецького вогню міг входити фосфід кальцію, який при контакті з водою виділяє газ фосфін, самозаймистий на повітрі.

 

 Залізний грім арабів

Після морської поразки в Греко-арабській війні, після 673 року араби розгадали секрет пороху. Араби вигадували для своїх куль-снарядів різні імена: «Сонячні промені», «Місячне сяйво» та інш. Інколи вони називались сфероконусами, відповідно до своєї форми. Найкращим снарядом арабів IV–XII ст. можна вважати снаряд «Залізний грім арабів», він складався з глиняного горщика, наповненого порохом. «Залізний грім арабів» навів страх на європейців під час Хрестових походів. Але найдивовижніше те, що найбільше європейці боялись не вибухів, а запаху сірки, яку виділяв «Залізний грім арабів». Запах сірки по розповідям священиків XI ст. — присутність диявола.

 Порох в Європі

 

Одна теорія того, як порох прийшов до Європи, полягає в тому, що він пробився вздовж Шовкового шляху через Близький Схід. Інша полягає в тому, що він був доставлений до Європи під час вторгнення монголів у першій половині 13 ст.

Перша згадка про вогнепальну зброю в Росії міститься в літописі “Софійський временник”, де зазначено, що під час оборони Москви від Золотої Орди Тохтамиша в 1382 році москвичі використовували вогнепальну зброю, що називається тюфяк.

Наприкінці 14 століття в Італії були розроблені менші та портативні ручні гармати. Найбільш рання вогнепальна зброя в Європі була знайдена в Отепя, Естонія, і вона датується щонайменше з 1396 року.

У 1356 Імперсько-іспанська армія укомплектована військовими кулеметами, називаними аркебузами.

 

Перші види вогнепальної зброї

 

В 1320 році (за Арабським Трактатом) почали використовувати «Модфу»—першу вогнепальну зброю, її конструкція була дуже проста: Залізну чи деревяну трубку забивали з одного кінця, в порожнє місце засипали порох, а потім закладали жменю каміння (прототип картечі).

Бомбарди

Після успішного використання «мадф», європейці хотіли перевершити арабів в вогнепальній промисловості. З 1345–1346 років германські князівства починають виробництво бомбард (від латинської «бомба» — «грім», «адере» — «горіти»). Розміри бомбард просто колосальні (наприклад, нідерландська «Скажена Грета» мала в довжину 5 метрів, її вага була 5 тонн! Вага ядра 325 кг, діаметр ядра 64 см) Бомбарди вражали ціль не тільки ядрами, а й звуком. За словами очевидців, від пострілу бомбарди падали коні. В битві при «Кресі» в 1346 р. невелика англійська армія «бомбардистів» розгромила 30-тисячну армію французького короля Філіпа VI. Постріли з бомбард викликали паніку у противника.

Перші рушниці

Перші рушниці з’явились в 1410-тих. Перші рушниці називались піщала (через пищання під час пострілу). Такою зброєю вперше скористалися в часи «Гуситських війн» 1419–1437 роки. Німецьки лицарі, що йшли проти піщалей з мечем, зазнали значних утрат. Після «Гуситських війн» піщала відіграла значущу роль в європейській піхоті. Від назви «піщала», яка використовувалась до XV ст., пішла назва «піщаль» а в XVII ст. отримала сучасну назву «пістолет».

Бомбарделла

Інші гвинтівки XIV ст, виглядали як маленькі гармати. Їх стволи мали посилені кільця біля ствола, посередині та в задній частині. Така зброя дістала назву Бомбарделла. В 1364 році правителі італійського міста Перуджі наказали змайструвати 50 бомбарделл, які пробивають будь-який обладунок.

Аркебуза

Маленькі бомбарделли і пищалі були легкими і більш-менш зручними, але постріл доносив вбивчу силу кулі всього на 25-30 метрів. Вирішенням проблеми стали «аркебузи» — мушкети зі стволом 80-100 см. Для стрільби з аркебузи потрібні дві людини, один клав аркебузу на плече і наводив на ціль, а інший підпалював. Грізні полки стрільців з аркебуз прозвали аркебузирами.

 

Піхота переходить на мушкет

 

В кінці XV ст. найкращою піхотою була іспанська. Іспанія перша країна яка перейшла від пищалей до сучасних на той час мушкетів. Мушкет мав ствол 110–120 см, калібром 20-23 мм, ложу з коротким прикладом, що дозволив зручно прицілюватись і фітильний замок. Важив іспанський мушкет 6 кг. Мушкети стали першою масовою зброєю, а стрільці з мушкетами стали називатись мушкетерами.

 

Також читайте про артилерію козаків на нашому сайті.